Сидимо з Колегою втомлені після важкого трудового дня, жуємо щось. Серед серйозних тем несемо всяку ахінею. Серед іншого – про те що нам обом не завадило б трохи схуднути: від’їлися за зиму.
– Ага, – киває Колега, – схуднути неодмінно, так. Якщо ми з тобою схуднемо, то нам до досконалості залишиться тільки порозумнішати і розбагатіти.
Проти “порозумнішати” і “розбагатіти” мені заперечити нічого. Це я завжди “за”!
– Слухай, – кажу, – а от якби тобі дали три можливості – схуднути, порозумнішати або розбагатіти, і сказали б, що дві з трьох тобі будуть гарантовані, тобто назавжди, а натомість третю не отримаєш ніколи, – ти б вибрала? То є від чого б назавжди відмовилася б?
– Від схуднути, – каже Колега, подумавши. – Тобто я б погодилася гарантовано порозумнішати і розбагатіти, якщо б мені при цьому було обіцяно, що я додатково не потовстішаю. Залишитися назовсім, як зараз, – на це я в загальному, згодна.
– А ось, – не відстаю я, – якщо б навпаки: дали тільки одну можливість, причому назавжди, а дві інші тоді вже тобі не дісталися ніколи, – ти б вибрала? Одне з усього?
– Це складніше, – замислюється Колега. – Мабуть розбагатіти. Тому що я, в принципі, і так розумна. І не така вже товста. Тільки я спочатку трохи схудну, а потім виберу “розбагатіти”… А ще, – продовжує,- коли ти багатий, тобі наплювати, що ти товстий і дурний!
– Зате, – додаю я, – якщо ти розумний, тебе не хвилює що ти бідний і жирний…
Розповідаємо все це ввечері інший колезі.
– А я б нічого не вибрала, – каже вона, – мені нічого з цього не потрібно. Грошей мені вистачає, на брак розуму, слава Богу, не скаржуся, так і худнути мені не до чого.
– Невже, – подначиваю я, – ось так нічого-нічого б і не взяли?
– Ну, – відповідає колега, – одну річ я б взяла, але її немає у вашому списку – вам-то вона на даний момент не потрібна. Схуднути, порозумнішати, розбагатіти – все це дрібниці. От якщо б там було “помолодшати”….
